У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій.   Так, були різні війни, катастрофи, стихійні явища,  які забирали життя людей. Але  коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше.   Це страшно.   Особливо – від  голоду, який створили навмисно.     В ті часи жертвами сталінської влади  ставали не окремі люди, винищувались цілі українські  села.  Від голоду помирали і старі, і молоді. Саме так влада поступила з мільйонами українців у ті далекі 30-ті роки минулого століття.     Людей свідомо морили голодом.    Це було .       Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить.   І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми, єдині спадкоємці всього, що було.  І ми не сміємо про це забувати. Усі,  хто загинув  голодною смертю, не мають  безслідно зникнути.  Щоби цього не повторилося  !  Це наша історія.   Ми не можемо її викреслити з нашої пам’яті.    Тож їм - неоплаканим і   невідспіваним,   їм - похованим у спільних могильниках. Похованим без труни й молитви, позбавленим могили й шани - присвячено цей виступ пам'яті і скорботи.