Тематична виставка «Завжди пам’ятаємо».

Не можемо,  ми всі,  не згадати і промовчати,  одну з найчорніших сторінок нашої історії…..голодомор. Довгий час українцям, які вижили, було заборонено говорити про Голодомор, вшановувати пам'ять своїх близьких та рідних, навіть згадувати їхні імена. Але правда і пам'ять про Голодомор завжди жила в їхніх серцях та наступних поколінь. Бібліотека ліцею , не може стояти осторонь цієї болючої теми.  Щоб історія,  на новому суспільному витку, більше ніколи не повторила свого жахливого досвіду, пропонуємо вам ознайомитися з  матеріалами бібліотечного фонду про  Голодомор 1932-1933рр. 

У бібліотеці ліцею протягом тижня діє постійно-діюча  тематична виставка до пам’яті жертв голодомору «Завжди пам’ятаємо». Серед багатьох болючих сторінок історії українського народу тема голодомору 1932-1933 років залишається однією з найскладніших і найдраматичніших. Голодомор – не історична минувшина, а глибока духовна і демографічна рана. Жертви голодомору обчислюються мільйонами. Ми маємо знати, що нація стала жертвою страшного злочину, який ніколи не повинен повторитись. Ми маємо усвідомити, що сьогоднішнє населення України є нащадком тих, хто вижив в ті страшні часи. Але нас могло бути більше.

Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об’єднувати всіх живих одним спогадом, однією печаллю, однією надією. Адже й нині живе у пам’яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз’ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю. Життя людське — найсокровенніший дар Божий, і кожне — дорожче над усі цінності земні й небесні, і кожне має зберегтися в пам’яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди. Ніколи не пізно… Покаятися і стати на шлях істини і любові, бо голоси мучеників із тридцять третього, що померли насильницькою жахливою смертю, волають до на­ших сердець і розуму, щоб сказати пекуче слово правди. Тому ми сьогодні згадуємо цю трагічну сторінку історії українського народу та даємо обіцянку передати знане прийдешнім, щоб світла пам’ять спокутувала несправедливе замовчування минулого.

В  суботу, 27 листопада, коли на вулицях стемніє, ми запалимо свічку пам’яті, горітиме вона, зігріваючи зорі і небо, і душі тих, кого в 33-му не відспівали, не оплакали, не провели,  не пом’янули… Вони потрібні для кожного з нас. Ці вогники символізуватимуть нашу скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів наших співвітчизників, серед яких були і діти.

Не будьмо байдужими!

 Запалимо свічку пам’яті і схилимо голови в скорботі…