Я бачу на обірваній світлині

Великі очі, сповнені жахіть,

Що знають смерть, що без провини винні,

І все це - очі крихітки-дитини,

Що тихо за пустим столом сидить…

Тематична виставка «Завжди пам’ятаємо».

Довгий час українцям, які вижили, було заборонено говорити про Голодомор, вшановувати пам'ять своїх близьких та рідних, навіть згадувати їхні імена. Але правда і пам'ять про Голодомор завжди жила в їхніх серцях та наступних поколінь. Бібліотека ліцею , не може стояти осторонь цієї болючої теми.  Щоб історія,  на новому суспільному витку, більше ніколи не повторила свого жахливого досвіду, пропонуємо вам ознайомитися з  матеріалами бібліотечного фонду про  Голодомор 1932-1933рр. 

У бібліотеці ліцею протягом тижня діє постійно-діюча  тематична виставка до пам’яті жертв голодомору «Завжди пам’ятаємо». Серед багатьох болючих сторінок історії українського народу тема голодомору 1932-1933 років залишається однією з найскладніших і найдраматичніших. Голодомор – не історична минувшина, а глибока духовна і демографічна рана. Жертви голодомору обчислюються мільйонами. Ми маємо знати, що нація стала жертвою страшного злочину, який ніколи не повинен повторитись. Ми маємо усвідомити, що сьогоднішнє населення України є нащадком тих, хто вижив в ті страшні часи. Але нас могло бути більше.

Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об’єднувати всіх живих одним спогадом, однією печаллю, однією надією. Адже й нині живе у пам’яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз’ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю. Життя людське — найсокровенніший дар Божий, і кожне — дорожче над усі цінності земні й небесні, і кожне має зберегтися в пам’яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди. Ніколи не пізно… Покаятися і стати на шлях істини і любові, бо голоси мучеників із тридцять третього, що померли насильницькою жахливою смертю, волають до на­ших сердець і розуму, щоб сказати пекуче слово правди. Тому ми сьогодні згадуємо цю трагічну сторінку історії українського народу та даємо обіцянку передати знане прийдешнім, щоб світла пам’ять спокутувала несправедливе замовчування минулого.

В  суботу, 28 листопада, коли на вулицях стемніє, ми запалимо свічку пам’яті, горітиме вона, зігріваючи зорі і небо, і душі тих, кого в 33-му не відспівали, не оплакали, не провели,  не пом’янули… Вони потрібні для кожного з нас. Ці вогники символізуватимуть нашу скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів наших співвітчизників, серед яких були і діти.

Їж, сину, хліб, та пам`ятай, щов ньому

Саме життя закладено людей.

І сонце українське, й звуки грому,

Мозольний труд і посмішка очей.

Їж, доню, хліб і не кидай додолу,

А підніми, коли не там лежить.

А як сідаєш, сину, мій до столу,

То пам`ятай, що хліб – це значить жить.

Не будьмо байдужими!

 Запалимо свічку пам’яті і схилимо голови в скорботі…