У народній пам'яті зберігається історія про 300 героїв, що загинули, захищаючи свою землю від нападників. У давніх греків це були 300 спартанців при Фермопілах, у грузинів - 300 арагвійців на підступах до Тбілісі, а в українців - 300 козаків під Берестечком та 300 юнаків під Крутами. Наприкінці січня 1918 року російська більшовицька армія під командуванням Михайла Муравйова у своєму поході на Київ підійшла до станції Крути неподалік Ніжина на Чернігівщині. Крути обороняли юнкери Юнацької військової школи та козаки під командуванням сотника Аверкія Гончаренка. Бій під Крутами  розпочався 29 січня о 9 годині ранку  фронтальною атакою супротивника. Про цей бій  написано багато  звинувачень на адресу Центральної Ради та військового українського командування, які допустили загибель 300 юнкерів і студентів.  Майже 5 годин  стримували вони наступ загонів ворога. Військові частини Української армії не прийшли їм на допомогу. У нерівному бою всі студенти і гімназисти загинули. Та жодний з істориків не написав, що бій під Крутами  був перемогою, а не поразкою: ціною своїх життів юнкери, студенти та Вільні козаки затримали наступ супротивника на два дні. Це дало можливість придушити в місті повстання більшовиків, не дати супротивнику відразу захопити Київ, а також вчасно підписати мирний договір із Німеччиною та її союзниками.

29 січня 1918 року – це не лише день скорботи за українською молоддю, а й день величі духу української нації. Жертовності та героїзму Крут забувати не можна.

Минають роки, та пам'ять про юнаків, які полягли під Крутами, не загине повік.