Бібліотекар  підготувала  до свята книжкову виставку «Рідна мово моя» та провела бесіду з учнями. На виставці демонструвалися наукові видання, збірники наукових праць, підручники, навчально-методичні посібники з української мови, словники, авторами яких є провідні українські мовознавці.

Не ламай у лузі гілку калинову –

 Сиротою станеш, як забудеш мову.

 Можеш призабути запах рути-м’яти,

 Але рідну мову мусиш пам’ятати.

 Можеш не впізнати голосу діброви,

 Тільки не зрікайся маминої мови....

Бібліотекар. Сьогодні ми зібралися, щоб сказати теплі й ніжні слова про нашу рідну мову, щоб зрозуміти, яке значення має мова для людини. Ми живемо на мальовничій землі — в Україні. Тут жили наші предки, живуть наші батьки, живемо ми. Милуймося красою рідної природи, вслухаймося у чарівні мелодії українських пісень, вбираймо в себе ніжні звуки української мови!

Мова – одне з багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію.

             “Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива. Як їх почує!...”,-  писав Тарас Шевченко.

             Ці рядки Кобзар написав у 1848 році під враженням почутої одного разу ввечері на Кос-Аралі української пісні, яку співав матрос-українець. А ще раніше, живучи в Петербурзі, Шевченко просить писати до нього листа з України рідною мовою, яку називає прекрасною, мелодійною, милою.

             Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, знати історію свого народу, його мову. Знання мови народу, серед якого ти живеш, – ознака культурної, освіченої людини, знання рідної мови – священний обов’язок кожного.

            Українська мова є національною мовою українського народу і бере свій початок із глибини віків. Кожна справжня людина вивчає і шанує рідну мову – дорогоцінний скарб, духовну спадщину, передану нам попередніми поколіннями .      

Саме тому, щорічно, 21-го лютого ми відзначаємо Міжнародний день рідної мови.       Історія свята, на жаль,  дуже трагічна. Тому святкуємо ми цей день з присмаком гіркоти.

   21 лютого 1952 року в Бангладеш влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеш став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року цей день відзначають і в Україні. Свято  стало традиційним.

    Прислухайтеся: з ранку й до вечора навколо вас звучить мова. Удома тебе лагідно будить мама чи тато, щось лепече малесенька сестричка чи братик,  у школі про щось розповідають друзі,  і ти сам у відповідь промовляєш рідною мовою слова. Ти так звик до цього, що майже не помічаєш звучання мови й  чуєш її лише тоді, коли вона звернена до тебе безпосередньо. А це ж так природно – розмовляти рідною мовою. Це те ж саме, що й дихати.

Мова – це душа мільйонів українців, загартована історією й відточена творчістю найталановитіших письменників. Нею промовляє дух нашої свободи. Відомий краєзнавець Василь Кирилович Костюк писав: «Мова –душа народу. Доки вона жива, доти ми сильні й поважають нас у світі. Протягом століть зазнавала вона всіляких утисків. Але ніхто не міг здолати української мови…»

Тож любіть мову свою, українську, як рідну матір!!!